Mama, Ph.D: Women Write About Motherhood and Academic Life (Rutgers University Press 2008), edited by Elrena Evans and Caroline Grant.

 

У книжці зібрано есе багатьох жінок, у той чи інший спосіб пов’язаних з академічною кар’єрою. Серед них більшість мам, та є такіжінки, які свідомо відмовилися народжувати, саме через те, що розуміли, що академія і діти – поняття несумісні. Серед авторок є жінки, які зробили кар’єру в академії, є такі, що лишили університет  і пішли у якусь іншу сферу або вирішили лишитися удома і бути «лише» мамами. Цікаво, що для когось вирішальним моментом виходу з академії було народження другої дитини, а для когось – шостої. Тобто універсальної формули «витримки» нема.

В усіх есе думка про те, що академія не місце для дітей – головна. В США нема відпустки по догляду за дитиною. Жінці найчастіше надається шість тижнів вихідних після народження дитини.  Коли дитина народжується під час семестру, то і цих 6 тижнів часто не дають, бо треба продовжувати вести свій курс (маленький дисклеймер: я все пишу з того, що прочитала в есе, це огляд книжки, а не моє бачення проблеми. Сама про американську академію я нічого не знаю).

До того ж, в американських університетах панує загальний дискурс розмежування особистого, сімейного і професійного. Не прийнято говорити про своїх дітей, якщо хтось про них згадує, то це видається проблемою. Вимоги матерів сприймаються, як вимоги якихось благ, на які ті зовсім не заслуговують, наприклад, садки на кампусі – це нікому не потрібна розкіш – такий домінуючий дискурс. Багато жінок йому підігрують, якщо їхні ресурси дозволяють.

Ще проблема академії в тому, що вона дуже сприяє екзистенційній невизначеності і тривозі на початку кар’єри. Люди просто втрачають глузд від цієї невизначеності, а тут ще сім’я і діти додають більшої непевності і жінки просто відмовляються вести цю боротьбу під невблаганним  і палючим академічним сонцем (ось тут і я підпишуся, що мій досвід шведської академії точнісінько такий самий, більшої невизначеності і тривоги, як після захисту, я ніколи не відчувала, і надалі живу в повній прострації, та цей огляд не про мій досвід, так що продовжу про американську академію).

Нікому не секрет, що серед чоловіків професорів більше в рази ніж жінок. І надалі панує загальне уявлення, що сім’єю займається жінка вдома, а чоловік-професор займається наукою. Проблема якраз починається, коли цією наукою займається жінка, яка наче ж має сидіти вдома, тому і весь кампус і вся адміністративно-організаційна  система працює проти жінки. Таким чином, місце (університет), яке має бути, за ідеєю, рушієм прогресу і змін, залишається самим консервативним у своїй організації.

До того ж всього, у науковців на початку їхнього професійного шляху дуже маленькі зарплатні, вони не можуть собі дозволити нянь або пристойні дитсадки, якщо вони мають розраховувати лише на себе, тому навіть в економічному плані, мами в академії дуже залежать від своїх партнерів. Від їхнього (партнерів) заробітку часто залежить, чи залишиться жінка в академії чи ні.

 

З усіх есе можна прийти до висновку, що насправді нема ніякого балансування між кар’єрою і сімєю, не треба себе обманювати. Людина не може поділитися на частини, не може отримати 50 годин в добі замість 24, усі ми платимо за це «балансування» недоспаними ночами/проблемами в стосунках/здоров’ям/психічними розладами (непотрібне закреслити).

Комусь «балансувати» легше. З усіх 35 есе, які ввійшли у книжку, можна вивести такі складові, які сприяють успішному «балансуванню»:

  • чоловік, який всіляко підтримує, який здатен пожертвувати своєю кар’єрою заради вашої, або хоча би турбується про дітей не менше, ніж ви
  • чоловік, який заробляє стільки, що ви можете дозволити найняти няню на цілий день (або хоча б на кілька годин, поки ви будете писати, викладати)
  • наявність бабусі чи кількох бабусь і родичів, які готові завжди вас підтримати і допомогти

Всі ці фактори, взяті з реальних історій жінок, але ще можна додати ідеальні фактори, які могли би допомогти мамам в академії, проте ці фактори більше існують у сфері мрій, аніж реальності:

  • оплачувана відпустка для догляду за дитиною
  • наявність дитячих садків на кампусі
  • дружнє ставлення до мам і материнства взагалі в академії
  • зміни світогляду академії, де чітко розділяються сфери інтелектуального і тілесного, і прийняття людини в її цілісності
  • спрощення системи найму на роботу в академію (більша гнучкість у часові, який надається від захисту до найму на постійній основі)

В деяких есе також жінки діляться своїми роздумами, як же можна змінити це негативне ставлення до мам в академії. І головна думка, це не мовчати! Говорити про свій досвід материнства, згадувати в розмовах свою сімю, а не тримати цю тему за сімома дверми, наче цієї сімї у вас взагалі нема. Так само говорити про всі свої переживання і відчуття під час вагітності, не приймати цю гру, що ви безтілесна «ходяча голова», бути цілісними, ламати цей дискурс про «ідеальну маму», який заганяє вас у постійне відчуття провини і сорому (відчуття, що ви «погана мама» і «погана працівниця»). Як ламати? Не інтерналізовувати біполярний ідеал «або «хороша мама» – або «хороша працівниця»), тому що  слід зрозуміти, що визначаєте межі «хорошої мами» саме ви, і бути хорошою мамою не виключає і можливості бути хорошою працівницею. Це все мрії, та мріяти не шкодить. Як пише Юдіт Сандерс у своєму есе:

«У мене є мрія, що одного дня, люди з академії – і чоловіки і жінки – будуть мати час зійти на вершину гори (або хоча б на гірку у місцевому парку) і насолодитися тим, як їхні діти граються в долині, і при цьому вони будуть впевнені, що їхні мрії не скотилися додолу разом з їхніми дітьми. У мене є мрія, що люди з академії принесуть свою мудрість, яку вони здобули, виховуючи своїх дітей, в академію, і будуть певні, що суспільство оцінить їхній внесок. У мене є мрія, що запізніла революція таки відбудеться, що усі жінки і чоловіки, незалежно від їхнього культурного чи економічного походження, будуть мати силу і відвагу віддавати найкраще від себе і любові і роботі. Може навіть колись ці люди з моєї мрії будуть мати час відвести погляд від своїх дітей, видихнути, і просто помилуватися видами з цієї гори.»

Ну, що ж, у мене теж є мрія! Хто-зна, може, коли-небудь настане той час, коли в CV можна буде написати «маю дітей, була у відпустці по догляду за дитиною з… до…» і роботодавець, поглянувши на таке CV , скаже: «Прекрасно! вона виростила дітей: прекрасна кваліфікація!» (Judith Sanders ” In Dreams begin possibilities”, p. 250).

 На цій мрійливій ноті я і закінчу свій огляд. Головне не забувати, що ми цілісні особистості. Завжди. І не треба нас розмінювати на дрібноту!

(с)reading mouse

https://readingmouse.wordpress.com/

Наші партнери та друзі

На цьому місці ми хотіли би щиро подякувати Організаціям, які підтримують нас у наших справах!

Мовні курси

на сторінці Ради іноземців міста Мюнхен

Товариство "Рідна школа"

Гуртожиток, культурні заходи, дитячий садочок, мовні курси.

AeZA e.V.

Об’єднання лікарів, стоматологів, аптекарів для спільно представлення інтересів перед німецькими державними органами та офіційними інституціями. Займається питанням визнання іноземних дипломів.

MORGEN e.V.

Мережа для громадських організацій іноземців у Мюнхені.

AMIGA Projekt

Підтримка іноземців з вищою освітою на ринку роботи Німеччини.

 

Український Вільний Університет

Єдиний у світі ВНЗ поза межами України з українською мовою навчання

Forum NET.Ukraine

Інтернет-портал, який надає інформацію  щодо різноманітних тему німецько-українських відносин.

Об'єднання українських жінок в Німеччині (сторінка в розробці)

AEGEE

Європейський студентський форум

KHG

Католицька університетська громада в Мюнхені

EHG

Євангельська університетська громада в Мюнхені

СУМ

Спілка української молоді Німеччини

ПЛАСТ Німеччина

Організація польських студентів у Мюнхені

Апостольська екзархія УГКЦ в Німеччині та Скандинавії

Адвокатська контора CMS Reich-Rohrwig Hainz TOV

Німецько-український союз юристів

АСТА МАЙНЦ